Особисті проблеми українського фемінізму





Особисті проблеми українського фемінізму

000a2xspКоли мене запитують чи я феміністка, я відповідаю дуже обережно. При чому відповідь варіюється від ствердної до заперечної – в залежності від моєї оцінки того, хто запитує.

Переважна більшість наших співгромадян, чуючи про фемінізм, подумки чи вголос висловлює своє здивування (у кращому разі) і починає сприймати співрозмовника через деякий бар’єр (ярлик малоадекватності). Причина для цього досить проста – фемінізм у нас сприймається як набір певних маргіналізованих радикальних стереотипів (екстремізм, войовничість, чи навіть автоматичне зачислення до лесбійок). Шукаючи пояснень цьому можна скільки завгодно посилатися на розумовий розвиток, менталітет, традиційне мислення, патріархальні цінності і т.д., безперечно не обходиться і без цього. Але, на мою думку, одна із основних причин такого стану речей є сам феміністичний дискурс в Україні, який носить дуже-дуже специфічний характер.

Я не буду тут писати про «професійних» «феміністок» в стінах парламентських комітетів чи про «грантожерів» – це не те поле, яке має нас цікавити (на те вони і «феміністки»). Вони не лобіюють права жінок. Вони заробляють парламентські зарплати і гранти.

На іншому боці ми маємо низові організації і окремих активісток, при чому і тих і інших критично мало. Низові організації – це зазвичай об’єднання лесбійок, окремі активістки (часом групи активісток) – це зазвичай представниці лівого поля активізму, які (в силу специфіки українського лівого поля) займаються всім і зразу. Деякі з них відкрито і категорично позиціонують себе як феміністок, дуже рідко, але все-таки проводять акції відповідного направлення.

Головне питання, яке при цьому виникає: чому феміністок так мало і чому їх кількість не збільшується? Іншими словами – чому не спостерігається просвіту в розвитку українського феміністичного дискурсу?

Тут би хотілося ввести таке умовне поняття як «символічний фемінізм». Саме воно в повній мірі відображає моє бачення сучасного низового фемінізму в Україні. В чому суть цього поняття? Символічний фемінізм – це той випадок фемінізму, коли його представниці САМІ НА СЕБЕ вішають весь тягар суспільних ярликів і стереотипів, який готові повішати на них обивателі. Ці активістки переймаються в основному (але не виключно) питаннями абортів, стилю одягу, ідентичністю, сексуальною орієнтацією і свободою, стилем життя, політкоректністю і так далі.

Всі ці питання перебувають у полі дискурсу радикального чи напів-радикального європейського і американського фемінізму. Але ж не варто забувати, що в західних країнах гендерна проблематика дійсно розвивалася по-іншому і носить зараз зовсім інше навантаження, аніж в Україні. В західних країнах, де парламентські комітети (чи що там у них) більшою чи меншою мірою реально займаються проблемами гендерної рівності у реальних і першоважливих сферах суспільного життя, низові активістки можуть дозволити собі перейматися вже символічним полем. У нас же, офіційна влада схильна підписувати (а часом і ратифікувати) ВСІ міжнародні конвенції і договори декларування і забезпечення гендерної рівності, час від часу писати неймовірно цікаві і захоплюючі звіти у різні європейські комісії (щодо виконання цих конвенцій і договорів), і фактично НІЧОГО не виконувати.

Про які такі реальні і першоважливі сфери суспільного життя я говорю? Звичайно ж про економіку, політику, освіту. Переважна більшість громадян в Україні переконана, що якщо жінка має право голосу і має право бути обраною, якщо вона має право працювати на майже будь-якій посаді у будь-якій галузі економіки, якщо вона має рівне право на освіту – то з гендерною рівністю у цих сферах у нас все ок. Однак ще в 70-их 80-их роках минулого століття західні феміністки (як низові активістки, так і політичні діячки) зрозуміли і прописали різницю між «правом» і реальною можливістю.

Що ми маємо з правом і реальною можливістю в Україні? Декларовано у нас АБСОЛЮТНО гендерно рівне суспільство. Але, як і в дуже багатьох аспектах суспільного життя, на жаль реальність далека від декларованої. В реальності жінки складають лише 7% у Верховній Раді України. 80% держслужбовців в Україні – жінки, однак 92% вищих керівних посад (посад першої категорії) займають чоловіки. За даними 2004 року у ЖОДНІЙ із сфер зайнятості загальний рівень зарплати жінок не дотягує до загального рівня зарплати чоловіків (в середньому зарплата жінок становить 67% від зарплати чоловіків) – переважно через ту ж таки вертикальну сегрегацію (керівні високооплачувані посади займають чоловіки). При цьому всьому рівень освіти жінок в українському суспільстві на кілька відсотків вищий за рівень освіти чоловіків. Це так – кілька фактів для відчуття загальної картини.

Безперечно, всі ці проблеми не можуть бути вирішені без належної державної політики чи навіть більше – без зміни суспільної свідомості. Але українські феміністки не займаються лобіюванням державної політики та корегуванням суспільної свідомості. Хочуть вони того чи ні, але вони в основному займаються підтвердженням тих ярликів, які суспільство з ентузіазмом вішає на поняття «фемінізм» (і тим самим відштовхують основну масу від цього поняття). І доки такий статус кво буде підтримуватися (суспільство вішатиме ярлики, а феміністки не будуть його розчаровувати) – гендерний дискурс в Україні не вийде з маргінального поля.

Безперечно – ми можемо перейматися питаннями одягу, сексуальної свободи, політкоректності і стилю життя. В ПРИНЦИПІ вони важливі, але не на цій стадії розвитку суспільної свідомості. В такому разі наше суспільство ще довго топтатиметься на одному місці в питанні гендерної рівності. Адже підписання міжнародних договорів і конвенцій матиме якусь дієву силу тільки тоді, коли українським жінкам дійсно буде ПОТРІБНА гендерна рівність у відповідних сферах життя. А цю потребу треба виховувати, як би дивно це не звучало, бо проблема стає проблемою тільки тоді, коли вона усвідомлюється. Саме актуалізацією потреби реальної гендерної рівності і піднесенням цієї проблеми до рівня свідомості і мають займатися феміністки всіма можливими шляхами, а не перейматися своїми (досить віддаленими від середнього українського рівня) питаннями.

Якби більшість жінок в Україні знали, що таке фемінізм НАСПРАВДІ, то вони б вважали себе феміністками, бо це поняття має під собою лише одне загальне визначення – рівні права і реальні можливості для жінок. І якщо піднімати феміністичний дискурс в Україні саме так, то перейматися тут треба ДАЛЕКО не символічними, а реальними проблемами.

Коли мене запитують чи я феміністка, то я дуже обережно відповідаю на це питання. Щоб відповісти на нього коректно, треба розуміти, що має на увазі під словом «фемінізм» мій співрозмовник. Я безперечно феміністка за визначенням, і в потрібний момент можу відстоювати навіть символічне поле гендерної рівності. Але це мої особисті актуальні проблеми, а не проблеми переважної більшості українських жінок.

тов. Оксана Дутчак

Джерело: commons.com.ua







Источник: http://tovaryshka.info


Posted on February 22, 2016


Найтстайл

Возможно, на Земле бы до сих пор царил матриархат, если бы не события относительно недавней истории, разделившие мир на «до» и «после». Чуть больше двух тысяч лет назад в Бейт-Лехеме родился мальчик, у которого не было бабушки по отцовской линии.


Posted on December 14, 2011

Америкийн энэтхэг бсгйн бэлдсэн Монгол эмэгтэйчдийн тухай радио нэвтрлэг

Нэмэлт мэдээлэл Нийтлэгдсэн Wednesday, 10 October 2012 17:51 зсэн: 2368 Харь холын Монгол улсын тал нутагт ганцаар зорчсон энэтхэг бсгйд харин ч харийн гэх сэтгэгдэл тргй гэдэг.


Posted on August 26, 2010

Экстрасенс Рубен Папян: грядет матриархат

Обещанный в 2012 году конец света переносится. Но мужчин ждет неприятный сюрприз: грядет эпоха матриархата, женщины будут управлять миром. Такого мнения придерживается прибывший в Казахстан Рубен Папян (на фото).


Posted on March 18, 2015